Природний водний потік значних розмірів, що тече у створеному ним річищі і живиться за рахунок стоку зі свого водозбору. Місце, де річка бере початок , називається витоком, місце впадіння в іншу річку, озеро, море, океан – гирлом. Залежно від умов формування та режиму стоку води розрізняють річки рівнинні, гірські, болотні, карстові, озерні.
Відносно вузька, витягнута, понижена форма рельєфу, в якій тече річка і яка характеризується загальним нахилом ложа до гирла. Розрізняють такі її складові частини: дно, або ложе долини - найнижча її частина; русло – найнижча частина дна долини, яка вироблена річковим потоком, по якому здійснюється стік; заплава – частина річкової долини, періодично затоплювана річковими водами під час повені та паводка.
Сукупність усіх річок у межах річкового басейну. Характеризується порядком річкових потоків. У головну річку впадають притоки першого порядку. Притоки другого порядку – річки, які впадають у притоки першого порядку, і т.д. Річкова система має назву головної річки. На території України виділяють дев’ять основних річкових систем.
зміна видимого положення світила на небесній сфері, зумовлена рухом Землі навколо Сонця. Наближене значення річної аберації обчислюють за формулою β=χ×sinγ, якщо χ=20.49552² на стандартну епоху J2000.0 (стала аберація світла). Річну аберацію відкрив та пояснив у 1725 Дж. Брадлей.
Зміщення світила, зумовлене переміщенням спостерігача, пов’язане з обертанням Землі навколо Сонця. Відчутне значення річного паралаксу мають лише зорі, розташовані недалеко від Землі. Паралакс найближчої від Землі зорі αЦентавра дорівнює 0.76².
Велика диз'юнктивна дислокація земної кори, яка поширюється на велику глибину і має значну довжину і ширину. Розлом, звичайно, проходить між різнорідними тектонічними структурами і розвивається тривалий час.